ВОРОНИЙ МИКОЛА

(1871-1938)

Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада 1871 р. на Катеринославщині в сім’ї дрібного торгівця.

Через півроку його родина переїхала до Харкова. Навчався М. Вороний у Харківському, пізніше – Ростовському реальному училищах, згодом у гімназії, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання та поширення забороненої літератури. Емігрував, вчився у Віденському та Львівському університетах. У Львові зблизився з І. Франком, працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, був режисером українського театру товариства «Руська бесіда», працював в редакціях галицьких часописів. З 1897 р. М. Вороний – актор театральних труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та ін. 1900 року поет став членом Революційної української партії (РУП). З 1901 р. він залишив сцену і служив по установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси. 1910 року М. Вороний оселився у Києві, де працював в театрі М. Садовського та викладав у театральній школі. Поет активно вітав Лютневу революцію 1917 р. та проголошення УНР, брав активну участь у створенні Директорії, працював також і в радянських установах. 1920 p. M. Вороному довелося емігрувати. 1926 року поет повернувся в Україну, де займався педагогічною та театрознавчою роботою. З 1934 р. М. Вороний зазнавав переслідувань і був висланий за межі УРСР. Пізніше він був заарештований і розстріляний 7 червня 1938 р.

Перші поетичні твори М. Вороний почав писати ще учнем харківського реального училища, друкувався з 1903 р. в періодичних виданнях «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Засів», «Дзвін», «Рада», антологіях і збірниках «Акорди», «Українська муза» та ін. Творчість М. Вороного знаменує собою розрив із попередньою народницькою традицією української літератури. Великого розголосу набув надрукований 1901 р. в «Літературно-науковому віснику» відкритий лист до українських письменників, у якому М. Вороний закликав їх взяти участь в альманасі, де планувалося видавати твори української літератури, що орієнтувалися на модерні течії та напрямки європейських літератур. Перша збірка М. Вороного «Ліричні поезії» вийшла друком у Києві 1911 p., потім були збірки «В сяйві мрій» (1913) та «Поезії» (1920). Серед провідних мотивів лірики поета були теми загальнолюдські, філософські, тема міста, прагнення людини до краси і світла, розкриття трагізму духовної самотності. Поезія М. Вороного була орієнтована насамперед на інтелігентного читача. Помітне місце у творчості поета посідають і громадсько-патріотичні мотиви («Євшан-зілля», «Ти не моя!», «За Україну!», «Коли ти любиш рідний край…» тощо). М. Вороний також є автором численних перекладів з різних мов (зокрема відомий переклад українською мовою «Інтернаціоналу») та багатьох театрознавчих і літературознавчих статей та рецензій.