Опис досвіду

Формування соціальної компетентності учнів на уроках української мови і літератури 

Сучасний освітній процес ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів. Освітня галузь «Мови і літератури» покликана реалізувати їх у відповідності до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. Пріоритету набуває проблема навчання і виховання самодостатньої особистості, здатної до самореалізації у змінному соціумі.

Метою своєї педагогічної діяльності вважаю створення сприятливих умов для реалізації кожною дитиною свого природного потенціалу, розвиток її ключових компетентностей, до яких належить і соціальна (механізм соціалізації учнівської молоді в сучасному освітньому просторі). Тож вважаю за потрібне сформувати такий рівень соціальної зрілості учнів, якого вистачить  для забезпечення автономності та самостійності в усіх сферах життя, тобто подолати відстань між освітою і життям.  І   лише тоді діти зможуть оволодіти технологіями, скористатися умовами для розкриття можливостей самопізнання, самооцінки, самопрограмування, саморегуляції в соціокультурний простір.

Основна ідея досвіду роботи полягає у формуванні соціальної компетентності учнів на уроках української мови і літератури, яка передбачає навчання готовності до співпраці, роботу в команді, комунікативні навички, здатність приймати свої рішення і прагнути до розуміння власних потреб і вимог, соціальне єднання, уміння визначати основні ролі в суспільстві, культуру міжособистісних відносин.

Науково-теоретична база актуальності проблеми підкріплена нормативно-правовими документами: Указом Президента «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні», Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти, навчальними програмами з української мови і літератури, Методичними рекомендаціями  щодо реалізації  обласної науково – методичної проблеми «Соціалізація дітей  та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»,  технологією інтерактивного навчання (О. Пометун, Л.Пироженко),   проектною   технологією   (В.Гузєєв, І.Єрмаков, О. Пєхотаї), технологією колективного взаємонавчання   (О.Рівін),   проблемного  навчання  (А. Фурман, М. Махмутов, Т. Ільїна, Г. Вернер, А. Матюшкін), комп'ютерного (інформаційного) навчання (А. Єршов). Теоретичну основу вивчення феномену соціальної компетентності становлять наукові праці І. Зарубінської, В.Маслєннікової,  С.Нікітіної, В. Цвєткова та ін.

Соціально-компетентна особистість повинна володіти психологічними (перцептивні, когнітивні, мнемічні, емоційні, вольові), особистісними (розум, логіка, оригінальність, розсудливість, ініціативність, гнучкість, творчість, цілісність, самостійність, стресостійкість, здатність до саморегуляції та самоаналізу тощо) та соціальними (знання основ конфліктології, соціальної психології; готовність до співпраці, взаємодії з оточуючими; відповідальність; емоційний інтелект та ін.) компетенціями [5].

Пропоную розглядати соціальну компетентність як систему, що складається з двох головних компонентів: соціального мислення і соціальної культури. Соціальне мислення, на мою думку, складає ядро соціологічної культури та є  головною задачею сьогодення, а без оволодіння  соціальною культурою неможливо долати перешкоди в сучасному соціумі.

У формуванні першого компонента на уроках української мови і літератури мені допомагають проблемне навчання, проектна технологія, ІКТ, прийоми: «Мозковий штурм», «Займи позицію», «Судове слухання», «Мікрофон», «Доміно» [2], створення опорних конспектів та літературно-логічних схем, рефлексії тощо. Другий компонент реалізується шляхом впровадження у практику різних форм роботи на уроці: диспут (дискусія, дебати), складання діалогів відповідно до ситуації спілкування, робота в парах, групах, колективі, рольові, імітаційні ігри, інсценізації, фольклорні свята, компаративний аналіз літературних творів, перегляд відеофрагментів тощо.

Вважаю, що важливим інструментом у компетентнісно спрямованій освіті є проектна технологія. Вона створює унікальні передумови для самостійності учня в осягненні нового, стимулюючи його природну допитливість і творчий потенціал [4]. Так шестикласники із задоволенням взяли участь у дослідницько-пошуковому проекті з мови («Роль числівників у мовленні»),  результатом якого став міні-підручник про вживання числівників у різних стилях мовлення. Діти активно збирали матеріал про розвиток частини мови, походження назв деяких числівників, займалися виготовленням ілюстрацій. Урок пройшов у вигляді конференції, яка закінчилася взаємооцінюванням. Уміння співпрацювати у команді допомогло школярам і при підготовці проекту з літератури (за поемою Миколи Вороного «Євшан-зілля»). Довготривалі проекти  я використовую у вигляді випереджувальних завдань, для створення проблемних ситуацій  під час вивчення нового матеріалу та як підсумок на етапі закріплення, систематизації і узагальнення знань. Такий проект був запропонований учням зі святкування двохсотріччя Т.Г.Шевченка «Вінок слави Кобзареві», презентація якого відбулася на загальношкільному рівні. Діти продемонстрували здатність приймати самостійні рішення, домовлятись, співпрацювати, висловили власну оцінку спадщини Пророка та з’ясували її значення для кожного українця.  

Одним із важливих видів діяльності вважаю проблемне навчання, яке активізує самостійну роботу учнів, що веде до ґрунтовного засвоєння і закріплення наукових знань, розвиває творче мислення, здатність до самостійного вирішення поставленого завдання [6]. Тому елементи такого навчання застосовую на окремих етапах вивчення програмового матеріалу та на відповідних етапах уроку: формулювання проблемного питання на початку уроку (найчастіше –  в епіграфі) з подальшим його розв'язанням на підсумковому етапі. Так на початкових етапах вивчення роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ставлю проблемне питання: «Кого у творі можна назвати «пропащою силою»? На завершальному етапі кожен висловлює власну думку та обгрунтовує її. Під час вивчення творчості Б. Грінченка у 10 класі проблемне питання звучало в епіграфі до уроку: «За що стільки муки, горя та сліз додають людям люди..?», за оповіданням «Каторжна». Після перегляду відеоряду про сирітство в Україні, десятикласники намагалися знайти рішення проблеми дітей-сиріт, тим самим розвиваючи ключові компетентності.

Прийоми «судове слухання», «займи позицію», «п’ять копійок»  використовую для роботи над образами Марусі Чурай, Роксолани, Чіпки Варениченка, Яреми Галайди тощо з метою формування в учнів уміння робити вибір, приймати рішення, що і передбачає соціальна компетентність.

Розумінню й усвідомленню виучуваного на уроці матеріалу, на мій погляд, сприяє використання рефлексії. Форму обираю залежно від теми заняття: «Чарівна квітка», «Летючий корабель», «Усе в твоїх руках», «Червона калина вражень», «Кленові листочки побажань» тощо.

 Формування світоглядних і загальнолюдських ціннісних орієнтирів (соціальної культури) відбувається на уроках літератури шляхом використання активних форм роботи. Для розгляду причин і наслідків конфлікту між батьками і дітьми у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» мною було обрано диспут. Учням довелося поглянути на твір з іншого боку. Одна група виступала на захист старшого покоління, друга – молодшого. У результаті бесіди десятикласникам вдалося сформулювати практичні поради «Як уникнути конфліктів у сім’ї». За драмою  І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» провели з учнями дебати на тему «Гроші – найголовніше у житті?». Такі форми, на мою думку, розвивають інтерес до предмета, культуру міжособистісних відносин, роботу в команді, сприяють активізації самостійної роботи.

Визначати основні ролі в суспільстві, «приміряти» їх на собі учні вчаться під час рольових, імітаційних ігор, інсценізацій, уроків художнього читання. Вважаю за необхідне долучати учнів до вивчення українських традицій, звичаїв, обрядів шляхом проведення фольклорних свят, адже, на жаль, деякі діти не знають, коли святкують Різдво (батьки просто не вживають такої назви), не розуміють різниці між колядками і щедрівками та їх значення в обрядовості,  не чули слів «очіпок», «свита» та інших. Тому у класній кімнаті створила народознавчий куточок із зразками елементів народних костюмів, дерев’яного та глиняного посуду, систематично проводжу тематичні позакласні заходи.

Спостерігаючи та аналізуючи результативність впровадження компетентнісного підходу у навчальний процес, можна побачити, що їх застосування при вивченні предмета значно підвищує рівень навчальних досягнень учнів та інтерес до його вивчення, збільшилася кількість дітей, що бажають взяти участь у різних конкурсах, змаганнях, заходах, проектах, поступово намічається тенденція зростання успішності, підвищення відсотку якості знань.

Отже, практичні навички, отримані на уроках української мови і літератури переносяться на всі сфери життя дітей та забезпечують їм розширення зони як навчальної, так і соціальної компетентності.

Впровадження власного досвіду здійснюю у межах закладу постійно. Проте активному впровадженню механізмів соціалізації сучасних дітей на уроках української мови і літератури заважають деякі технічні, організаційні та методичні проблеми.

На мій погляд, адаптувати дітей до швидкоплинних змін в соціально-економічній  і в культурно-освітній сферах життя зможе вчитель, який так само легко сприймає ці зміни, є стратегом свого життя, має активну життєву і громадянську позицію, знає інтереси та вподобання молоді, вільно володіє інформаційно-комунікаційними технологіями.

Література:

1.  Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти.

2.  Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. /. О.І.Пометун, Л.В.Пироженко. За ред.. О.І.Пометун. – К.: Видавництво. А.С.К., 2004 – 192 с.

3. Методичні рекомендації  щодо реалізації  обласної науково – методичної проблеми «Соціалізація дітей  та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі» / укл. Л. М.Заїка,  Г. М. Гуренок,  С. В. Сергєєва – Методичний кабінет при управлінні освіти Херсонської міської ради, 2013 – 16 с.

4. Метод проектів: традиції, перспективи, життєві результати: Практико-зорієнтований збірник / За наук. ред. Єрмакова І. Г. — К.: Департамент, 2003.

5. Сохань Л.В. Стилi життя: панорама змiн / Сохань Л.В. - К., 2008. - 128 с.

6. Фурман А.В. Проблемні ситуації в навчанні: Книга для вчителя.- К., 1991- 191с.