Причини виникнення у підлітків та молодих людей схильності до алкоголізму

Останніми роками найбільш серйозною тен­денцією в зловживанні алкоголем є швидке зростання вживання молоддю слабоалкогольних напоїв. Особ­ливої уваги у розв'язанні цієї проблеми потребує дослідження соціально-психологічних чинників. Саме вивчення проблеми соціально-психологічних причин поширення пияцтва в молодіжному середовищі в те­перішній час слід вважати надзвичайно актуальним завданням як у теоретичному, так і в практичному вимірах. Це явище є досить розповсюдженим, але, на жаль, суспільство належним чином не усвідомлює йо­го небезпеки для сучасності та майбутнього українсь­кої держави і українського суспільства.

Тому, складна соціально-економічна ситуація, що спос­терігається в Україні, зумовлює негативні тенденції, серед яких не останнє місце займає зростання зловжи­вання не тільки алкоголем, а й наркотичними речови­нами. Поширення серед дітей, підлітків та молоді та­ких небезпечних явищ становить загрозу для здоров'я нації.[1]

Часто доводиться чути: „Вип'ємо, зігріємося". Вважається в побуті, що спирт є хорошим засобом для зігрівання організму. Вва­жається, що спирт має лікувальну дію не тільки при простудних, а й при цілому ряді інших захворювань, у тому числі шлунково-кишкового трак­ту, наприклад при виразці шлунка. Лікарі ж, навпаки, вважають, що ви­разковому хворому категорично не можна вживати алкоголь. Де істина? Адже невеликі дози спиртного справді збуджують апетит. Або інше існуюче серед людей переконання: алкоголь збуджує, підбадьорює, поліпшує настрій, самопочуття, робить бесіду більш жвавою і цікавою, що досить важливо для компанії молодих людей. Мовляв, недарма спиртне вживають „проти втоми", при нездужаннях і практично на всіх святах.  Більше того, існує думка, що алкоголь є висококалорійним про­дуктом, який швидко забезпечує енергетичні потреби організму, що важливо, наприклад, в умовах походу. А в пиві і сухих виног­радних винах, до того ж, є цілий набір вітамінів та ароматичних речо­вин. У медичній практиці використовують бактеріостатичні властивості спирту, вживаючи його для дезінфекції, готування ліків, але аж ніяк не для лікування хвороб. Алкоголь вживають для підняття настрою, для зігрівання організму, для запобігання хворобам та їх лікування, зокрема, як дезінфікуючий засіб, а також як засіб підвищення апетиту й енергетично цінний продукт.

Отже, міркування про корисність алкоголю для здоров'я - до­сить поширене хибне уявлення. Можна проаналізувати такий факт - чарка горілки або вина збуджує апетит. Але ж тільки на короткий час, поки спирт викликав „запальний сік". Надалі прийом алкоголю, у тому числі пива, тільки шкодить травленню. Адже спиртне паралізує робо­ту таких важливих органів, як печінка і підшлункова залоза.  Потреба в алкоголі не входить до числа природних життєвих по­треб людини, як, наприклад, потреба в кисні або їжі, і тому сам по собі алкоголь не має спонукальної сили для людини. Потреба ця, як і деякі інші „потреби" людини, з'являється тому, що суспільство, по-перше, виробляє даний продукт і, по-друге, „відтво­рює" звичаї, форми, звички й забобони, пов'язані з його споживан­ням. Зрозуміло, що ці звички не властиві всім однаковою мірою. Причини першої спроби алкоголю різноманітні. Але простежуються їх характерні зміни залежно від віку. До 11 років перше знайомство з алкоголем відбувається або ви­падково, або його дають „для апетиту", „лікують" вином, або ж дитина сама з цікавості пробує спиртне. У старшому віці це частіше трапляється з традиційного приво­ду: „свято", „сімейне торжество", „гості". Зазвичай, це буває, так би мовити, „безневинна" чарочка на честь дня народження або іншого свята. І хоча це відбувається за згодою батьків, у колі родини, все ж і таке прилучення дітей до вина небезпечне. Адже варто раз доторк­нутися до спиртного, як уже знімається психологічний бар'єр - і підліток вважає, що він уже має право випити з товаришами або навіть сам, якщо з'явиться така можливість. Недарма в народі кажуть: „Ріки починаються зі струмочка, а пияцтво - з чарочки".

У14-15 років з'являються приводи на зразок: „незручно було відста­ти від хлопців", „друзі умовили", „за компанію", „для хоробрості".  У цілому мотиви вживання спиртного підлітками поділяються на дві групи. В основі мотивів першої групи лежать бажання дотримува­тись традицій, випробувати нові відчуття, цікавість. Формуван­ню цих мотивів сприяють деякі властивості психіки неповнолітніх, прагнення дорослості, яке в них пробуджується, бажання бути як усі, намагання брати приклад зі старших. Віковими особливостями підлітків певною мірою можна пояснити і вживання ними спиртних напоїв „для хоробрості". Цей мотив пов'язаний з відсутністю в непов­нолітніх життєвого досвіду, знань, що дозволяють їм вільно вступати у спілкування з оточенням. Усі ці групи мотивів першого знайомства з алкоголем більш при­таманні хлопцям. Для дівчат типова в основному друга група мотивів, пов'язана з дотриманням традицій.

До цих мотивів також можна віднести і прагнення позбутися нудьги. У психо­логії нудьгою називають особливий психічний стан особистості, по­в'язаний з емоційним голодом. У підлітків цієї категорії істотно ослаб­лений або втрачений інтерес до пізнавальної діяльності. Підлітки, які вживають спиртне, майже не займаються громадськими справами. Істотні відхилення спостерігаються у структурі їхнього дозвілля. Ці підлітки менше цікавляться художньою літературою, рідко беруть участь у самодіяльності, майже не бувають у театрі, не мають інтере­су до серйозної музики, живопису. Нарешті, деякі підлітки споживають спиртне, щоб зняти із себе напругу, звільнитися від неприємних переживань. Напружений, три­вожний стан може виникнути у зв'язку з певною ситуацією в родині, шкільному колективі.

Для підлітків характерно проведення вільного часу переважно з
друзями. І хоча підліткові групи складаються стихійно, до них вхо­дять хлопці та дівчата, близькі за рівнем розвитку, запитами та інте­ресами. Але якщо підліткова група не об'єднана якоюсь корисною діяльністю, у ній переважає „порожнє" проведення часу, і така знудьгована група стає сприятливим середовищем для вживання спирт­них напоїв. Головна небезпека першої спроби алкоголю для незрілої особи­стості полягає в тому, що, відчувши потяг до спиртного, підліток з біологічною схильністю до алкоголізму стає алкоголіком практично відразу, навіть не встигнувши зрозуміти, що з ним сталося.[2]

Тому до проблеми дитячого алкоголізму зверталися різні учені: медики, педагоги, психологи. І саме вони зуміли виділити три основні вікові періоди: раннє дитинство, дошкільний і молодший шкільний вік, дитячий і юнацький вік.[3]

Отже. розглянемо послідовно кожний з трьох періодів. Перший період - раннє дитинство, в якому алкоголізація дітей носить неусвідомлений, мимовільний характер. Цьому сприяють наступні основні причини: п'яне зачаття, вживання алкоголю в період вагітності і годування грудьми, що веде до аномалій фізичного і психічного розвитку дитини.

Другий період — дошкільний і молодший шкільний вік. У цей період найістотнішими причинами є дві — педагогічна неписьменність батьків, яка приводить до алкогольного отруєння організму і сімейні алкогольні традиції, що приводять до формування інтересу до спиртного.

Тому, біологічними дослідженнями доведено, що сам алкоголізм генетично не передається, передається тільки схильність до нього, витікаючи з особливостей характеру, одержаного від батьків. У розвитку пияцтва у дітей вирішальну роль виконують погані приклади батьків, обстановка пияцтва в сім'ї.    

Третій період — підлітковий і юнацький вік. Як основні причини можна назвати наступні сім: неблагополуччя сім'ї; позитивна реклама в засобах масової інформації; незайнятість вільного часу; відсутність знань про наслідки алкоголізму; відхід від проблем; психологічні особливості особи; самоствердження. У цей період відбувається формування ваблення до алкоголю, яке переростає в звичку, приводячи в більшості випадків до алкогольної залежності дитини.

Отже, одна з причин пияцтва підлітків — посилене претендування на дорослість. Споживання алкоголю в підлітковому і юнацькому віці вважається символом мужності, спроможності. Внутрішня духовна обмеженість, невміння проявити себе в шкільному колективі обумовлюють часте вживання підлітками алкоголю ради самоствердження у вуличній групі товаришів. Сама по собі потреба в самоствердженні в підлітковому віці звична і зрозуміла. Вся справа в засобах самоствердження. Відсутність у п'ючого підлітка навиків корисної діяльності і інтересу до неї приводить його до вживання спиртного як до форми самоствердження, спричиняючої за собою згубні наслідки.

Але основною привабливістю для підлітків спиртних напоїв посилюється популяризацією вживання алкоголю в кіно, телепередачах, рекламних роликах і проспектах.

У зв'язку з різким зменшенням числа позашкільних дитячих і юнацьких установ, падінням престижу діяльності суспільних організацій, завищеною платнею за всілякі додаткові освітні послуги  більшість підлітків випробовує надлишок вільного часу. Об'єднані в компанії, не зайняті корисною діяльністю підлітки, як правило, починають вживати спиртні напої. Круг активного соціального життя обмежується проблемами і інтересами алкогольної компанії, в якій іноді можна зустріти осіб, раніше судимих, що перебувають на обліку в інспекції у справах неповнолітніх. Новий член такого мікроколективу майже приречений на проходження обов'язкової програми, що починається з хуліганських дій в стані сп'яніння, а закінчується нерідко і серйозними правопорушеннями.[4]

Вживання спиртного стає патологічно необхідним атрибутом проведення часу, розширяється число мотивів і мотивів пияцтва. Вживання алкоголю стає мало не основним значенням життя.

Тому, психологічною передумовою розвитку алкоголізму у дітей часто стають відхилення від норми психічного здоров'я або патологи, утрудняючи соціальну адаптацію особи. Незалежно від причин появи дефекту  у дитини порушуються гармонійні відносини з соціумом, формується неадекватність самооцінки. Алкоголь в таких випадках є компенсуючим чинником, що дозволяє згладити наявну дезадаптацію особи дитини, забезпечити його безболісне входження в групу однолітків, подолати скутість і боязкість, підвищити мовну активність, проявити приховані можливості.

---

[1] Болтівець С.І., Фоліменко Л.А. Соціально-психологічні причини поширення пияцтва серед    молоді//Практична психологія та соціальна робота.-2004.-№10.-С.4

[2] Тютюн, алкоголь, наркотики в молодіжному середовищі: вживання, залежність, ефективна профілактика/за редакцією Ярмоленко О.О.-К,2005.-С.40

[3] Див.: Додаток №1

[4] Алкоголизм. Медико-социальные аспекты /под редакцией Лисицын Ю.П., Сидоров П.И.-М,1990.-С.230

Презентація "Екологія природи - екологія душі" на матеріалі творів української літератури

http://dnpk.16mb.com/users/files/download1361.htm

Напрями та зміст соціально-педагогічної роботи з проблемними сім'ями

Виходячи з основ­них функцій сім'ї, можна назвати такі типи сімей:

1) Залежно від виконання матеріально-економічної функції:

- за рівнем матеріальної забезпеченості — бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;

- за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставлен­ням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя — сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульман; моряків, космо­навтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.

2) Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структу­рою сім'ї та особливостей проживання:

 - за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі — у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями — три і більше подружніх пар);

3) Залежно від виконання демографічної функції:

- за кількістю дітей в сім'ї: інфертильні (бездітні), однодітні, ма­лодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років); - за однорідністю соціального складу: однорідні (сім'я складаєть­ся з представників однакових соціальних прошарків — робіт­ничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т.п.) — їх налічують до 70 відсотків; різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, про­фесію. У таких сім'ях у її членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом: (міські, сільські); - за тривалістю подружнього життя: сім'ї молодожонів (до 1 року);

 - сім'ї з тривалістю подружнього життя:

від 1 до 3 років; 

від 3 до 5 років;

від 5 до 10 років;

від 10 до 20 років;

від 20 до 25 років;

 від 25 до ЗО років;

 від ЗО років і більше.

Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім'ї, сім'ї з дітьми пев­ного віку, сім'ї пенсіонерів.

В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім'я двокар'єрна (чоловік і жінка - професіонали); сім'я се­реднього класу, сім'ї кольорових (в США), міжнаціональні сім'ї, сім'ї безробітних, гомосексуалістів, емігрантів, національних мен­шин у зоні конфлікту та ін.;

5) залежно від виконання комунікативної функції:

- сім'ї за типом керівництва — гелітарні (рівноправні, демокра­тичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

- за типом юридичних взаємостосунків — побудовані на шлюб­них стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридично, але проживають окремо;

- за юридичними взаємостосунками батьків та дітей — чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї;

- за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гар­монійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили);

- соціально неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);

- сім'ї зі специфічними проблемами — сім'ї з психічними та фізич­ними захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СНІД; сім'ї зі схильністю до суїциду; сім'ї інвалідів;

6) залежно від виконання виховної функції:

- благополучні;

- неблагополучні (в тому числі зовні благополучні);

- сім'ї групи ризику.

Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у ме­жах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей. Напри­клад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також міські, сільські сім'ї. Але в основному сім'ї змі­шані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім'ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний ха­рактер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім'я може бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємос­тосунками у сім'ї або поганими тощо.

З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім'ї, яким потрібна соціально-пси­хологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться типи сімей, залежно від виконання ними виховної функції. Це так звані неблагополучні сім'ї. До неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дити­ни. Ці сім'ї характеризуються певними негативними проявами:

■ батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);

■ з низьким морально-культурним рівнем батьків;

■ неповні сім'ї;

■ зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;

■ зовні благополучні сім'ї, які допускають серйозні помилки, про-рахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педа­гогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять не ситуатив­ний, а стійкий характер. Тобто в таких сім'ях постійно порушу­ються певні педагогічні вимоги. До зовні благополучних можна віднести сім'ї у яких:

- спілкування батьків з дітьми носить формальний характер; відсутня єдність вимог до дитини;

- безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;

- надмірна батьківська любов;

- надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних пока­рань;

- має місце насильство стосовно до жінки, дитини;

- не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості особистості дитини. Останнім часом стали звертати на себе увагу сім'ї так званих

«Нових українців», які основну увагу зосереджують на власному бізнесі, а сімейне виховання у них зводиться до купівлі дітям доро­гих іграшок, одягу, видачі значних сум грошей, їм не вистачає часу для збільшення духовного, морального впливу на дитину.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на форму­ванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, за­мкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін.

Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопоруш­ників, наркозалежних.

Що ми розуміємо під сімейним благополуччям? Які сім'ї ми відносимо до благополучних? Говорячи про сімейне благополуччя, В.О. Сухомлинський зазначав, що в такій сім'ї батько і мати жи­вуть у злагоді, між ними панують тонкі відносини у почуттях, взаємна повага, розуміння найтонших відтінків настрою один од­ного. При таких взаємостосунках між батьками у дитини утверд­жується віра в людську красу, душевний спокій, рівновагу. І цю ди­тячу віру слід берегти.

Благополучна сім'я міцна своїми внутрішніми зв'язками, висо­ким рівнем координації. У такій сім'ї існують взаєморозуміння, взаємна повага, між усіма її членами, позитивна моральна атмо­сфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, вра­хування у сімейному житті інтересів кожного, душевних пережи­вань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, за­доволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін.

Та сім'я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім'ї свої права і свої обов'язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім'я створює душевний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особис­тий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає до­брозичливою, гуманною, здібною до співчуття, спокійною, оптиміс­тичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім'я, де щасливі між собою батьки, батьки і діти.

Напрями та зміст соціально-педагогічної роботи з проблемними сім'ями

Одним з основних об'єктів соціальної роботи виступають моло­да сім'я та сім'ї, які мають проблеми у сімейному вихованні, сім'ї, які за особливостями своєї життєдіяльності потребують соціальної підтримки, допомоги, реабілітації. Це неблагополучні, багатодітні, студентські сім'ї, сім'ї мігрантів та біженців, сім'ї з дітьми і батька-ми-інвалідами, сім'ї з нестандартною дитиною, бідні й малозабез­печені сім'ї, сім'ї одиноких та неповнолітніх матерів та ін. Соціаль­на робота з молодими сім'ями полягає у забезпеченні соціальної профілактики сімейного неблагополуччя, здійсненні системи за­ходів, спрямованих на запобігання аморальної, протиправної по­ведінки дітей та молоді, наданні соціальної допомоги та послуг з метою реалізації програми роботи з молодою сім'єю; наданні допо­моги батькам у розв'язанні складних питань сімейного виховання; здійсненні соціальних послуг, здійснення соціальної реабілітації.

Соціальна робота з сім'єю — це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім'ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім'ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізично­го, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

Мета соціальної роботи з сім'єю — це соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна реабілітація, надання їй соціально-психологічної, психолого-педагогічної, соціально-медичної, юридичної, інформативно-консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконален­ня її життєдіяльності.

Завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім'єю — на­дання конкретної індивідуальної допомоги сім'ї й молоді, яка зби­рається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрі- та позасімейного спілкування, планування сім'ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім'ї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розв'язання та подолання складних сімейних колі­зій, виховання дітей, а також профілактична робота з запобігання розлучень та ін.

Одним з важливих принципів роботи з сім'єю є принцип само­забезпечення сім'ї, тобто надання їй соціальної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть сім'ї вирішити власні проблеми. Соціальна робота з сім'єю спрямо­вується на всю сім'ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, інших членів родини). У процесі такої ро­боти вирішується питання раціональної організації внутрісімейно-го спілкування, нормалізації життєдіяльності і відпочинку сім'ї та окремих її членів, спілкування з оточуючим середовищем, допомо­га надається у раціональному розв'язанні складних сімейних колізій, конфліктів, знімаються стреси.

Соціальна профілактична робота з сім'єю полягає у реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення про­блем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблаго-получчя, конфліктів, розлучень, стресових станів; формування відповідального батьківства, збереження репродуктивного здо­ров'я молоді; організація роботи щодо запобігання помилок, роз­рахунків у системі сімейного виховання.

Соціальна допомога — має на меті надання різноманітних соціальних послуг сім'ї в умовах конкретного суспільства, конкрет­ної ситуації. Ці послуги сприятимуть формуванню у сім'ї нормаль­ної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформацій­ний, консультативний характер, метою їх є надання психолого-пе-дагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім'ям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти сім'ї в цілому і кожному з її членів справитися з повсякденними життєвими труд­нощами, проблемами. Тобто кожна людина і сім'я в цілому мусить продіагностувати проблеми, які з'явилися, і самостійно вирішити їх. У разі потреби здійснюється їх корекція.

Соціальний працівник виступає посередником між сім'єю, дер­жавою, громадськими організаціями та законодавчими органами. Соціальні послуги спрямовані на допомогу створення й поліпшен­ня умов життєдіяльності сім'ї, можливостей її самореалізації, на за­хист її прав та інтересів. Це, насамперед, роз'яснення про пільги, що надаються молодим сім'ям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з неблагополучних сімей і сімей групи ризику, їх батькам, формування їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обов'язків, надання різних видів соціальних послуг дітям і сім'ям — жертвам екологічних, техно­логічних, політичних катастроф, які опинилися в екстремальній си­туації, а також молоді, яка збирається взяти шлюб. Молодій сім'ї, неповнолітнім та молоді має бути гарантованим надання різного роду інформативних консультацій.

Соціальної допомоги потребують також сім'ї, які мають про­блеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у внутрі-сімейних взаємовідносинах або у стосунках із суспільством, в ор­ганізації життєдіяльності сім'ї, а також сім'ї соціального ризику з несприятливими умовами існування. Такі сім'ї потребують різних видів допомоги: з питань планування сім'ї, виховання та догляду за дітьми, адаптації до зміни зовнішніх умов, розробки індивідуаль­них сімейних стратегій, підготовки молоді до вступу в шлюб, ор­ганізації вільного часу молодої сім'ї, налагодження сімейного по­буту й господарства, удосконалення взаємостосунків у сім'ї тощо.

Соціальний патронаж — один з напрямів соціальної роботи, спрямований не постійне супроводження сімей, які потребують си­стематичної підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності соціально-незахищених сімей (малозабезпечених, багатодітних, з дітьми-інвалідами та ін.).

Соціальна реабілітація — спрямована на надання допомоги мо­лодій сім'ї з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів у життєдіяльності сім'ї, які з'являються внаслідок таких захворювань, майнових витрат, конфліктних взаємостосунків, нер­вово-психічних захворювань, а також допомоги тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності чи самотності. Крім того, соціальна реабілітація передбачає надання допомоги сім'ям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, поверну­лися з місць позбавлення волі тощо.

Робота з соціальної реабілітації проводиться як з кожним чле­ном сім'ї індивідуально, так і з усією сім'єю, та їх родичами. Основ­ні мета такої роботи — виведення членів сім'ї зі стресового стану, надання соціально-медичної, соціально-правової допомоги, відновлення честі, гідності, права і свободи членів сім'ї.

Так наприклад, Українським державним центром соціальних служб для молоді розроблена і впроваджена програма роботи з мо­лодою сім'єю. Завдання цієї програми      практичне розв'язання питань стабілізації молодої сім'ї, підготовка молоді до шлюбу, профілактика сімейної дисгармонії, сімейного неблагополуччя, підготовка молодих батьків до виконання батьківських обов'язків і реалізація рекреативних потреб сучасної молодої сім'ї. Мається на увазі надання конкретної індивідуальної методичної допомоги різним типам молодих сімей і тим людям, хто збирається одружу­ватись або щойно одружився; тим, хто тривалий час одружені й ма­ють проблеми у взаємостосунках; молодим батькам, які збирають­ся мати дитину або вже мають новонароджену дитину; батькам у вихованні дітей різних вікових груп та ін.

Ця програма пропонує систему роботи соціальних служб для молоді з молодою сім'єю:

1) підготовку молоді до сімейного життя;

2) роботу з молодими сім'ями у плані стабілізації сімейних сто­сунків;

3) допомогу батькам щодо розв'язанні різноманітних проблем сімейного виховання;

4) соціальну реабілітацію у роботі з сім'єю.

Розроблена система роботи з молодою сім'єю має на меті спри­яти удосконаленню соціальної роботи за цими напрямами.

Підготовка молоді до сімейного життя передбачає формування навичок здорового способу життя, психолого-педагогічних, юри­дичних, економічних, медичних знань з питань становлення особи­стості, формування статево-рольової ідентифікації, розвитку ко­мунікативних навичок, корекції особистих проблем, духовного ви­ховання, створення власного іміджу, оволодіння знаннями медико-соціальних проблем алкоголізму, наркоманії, профілактики захво­рювань, що передаються статевим шляхом, планування сім'ї та збе­реження репродуктивного здоров'я молоді, профілактики вагітнос­ті, народження здорових дітей, розвитку сімейних традицій тощо.

Ця робота проводиться серед учнів шкіл, шкіл-інтернатів, ПТУ, ліцеїв, коледжів, вузів, у робітничих та студентських гуртожитках, а також з молодими парами, які подали заяву до ЗАГСу. До робо­ти залучаються спеціалісти: соціальні педагоги, психологи, юрис­ти, економісти, наркологи, гінекологи, андрологи, венерологи, сек­сологи, психотерапевти, спеціалісти з планування сім'ї тощо.

Форми та структури організації роботи: мобільні курси, нав­чально-консультативні пункти (у тому числі виїзні у сільські місце­вості), вечірні жіночі та юнацькі гімназії, клуби для дівчат, кабіне­ти «Довіри»; лекторії, дискусійні клуби, діяльність спеціалізованих служб (Служба знайомств, Пошта довіри, Школа молодого по­дружжя, «Телефон довіри») тощо. Для досягнення поставленої ме­ти застосовуються такі форми роботи, як різноманітні комуніка­тивні тренінги, тестування, індивідуально-групові психологічні консультації, психологічний театр мініатюр, лекції та семінари, проектні методики, щоу-програми, тематичні КВК тощо. З метою створення поширення інноваційних соціальних технологій органі­зовуються експериментальні майданчики.

Робота з молодими сім'ями по стабілізації сімейних стосунків — це, насамперед, діяльність центрів ССМ по удосконаленню взаємостосунків у сім'ї, профілактиці дисгармонії сімейних відно­син, подружніх конфліктів, реалізація програми планування сім'ї та збереження репродуктивного здоров'я членів сім'ї, формування здорового способу життя сім'ї, організація її вільного часу, допо­мога в організації сімейного господарювання та побуту, створення іміджу кожної сім'ї, ознайомлення з юридично-правовими аспекта­ми шлюбно-сімейних стосунків, надання соціальної допомоги, ор­ганізація соціального патронажу різних за типами неблагополуч­них сімей, проведення благодійних акцій та допомога малозабезпеченим, багатодітним сім'ям тощо.

Основні шляхи вирішення проблем у цьому напрямі: створення консультативних пунктів, кабінетів, консультативних служб, у то­му числі виїзних для роботи з сільською сім'єю, діяльність центрів «Родинний дім» тощо. Але найбільш поширеною і ефективною ста­ла робота клубів молодої сім'ї, які приваблюють молодих людей своєю демократичністю, доброзичливими взаємостосунками з клієнтами, розвитком ініціативи членів клубу, їх творчого підходу в роботі з різними категоріями сімей. При центрах ССМ України працює понад 250 таких клубів.

Однією з ефективних форм роботи з молодими сім'ями стали культурно-масові розважальні, конкурсні форми роботи. Це не ли­ше найбільш раціональна на даному етапі форма організації дозвілля молодих сімей, а й пропаганда кращих сімейних традицій українського народу, звичаїв, обрядів, пошук сімейних талантів, розвиток пізнавальних інтересів членів сім'ї, творчої ініціативи, обмін досвідом у сімейному вихованні, зміцнення взаємостосунків у сім'ї, відродження родинно-побутової культури українського на­роду тощо. Масово-розважальні заходи, сімейні свята найчастіше провадяться за такими формами: Тиждень планування сім'ї, День матері, календарні, православні, релігійні свята, обряди. Вони відзначаються як щорічні обласні конкурси молодих сімей, конкур­си, вечори студентських сімей, свята молодих сімей, конкурси сі­мейних ерудитів, на краще сімейне подвір'я, виставки дитячих творів, малюнків про сім'ю, фестиваль сімейних творчих колекти­вів, сімейні спортивні свята, сімейні ігри, фотовиставки, спортивні змагання «Я і моя сім'я» та ін.

Допомога батькам у розв'язанні різноманітних проблем сімейно­го виховання полягає у наданні їм допомоги у розв'язанні складних питань родинної педагогіки: підготовка молодих батьків до народ­ження дитини, соціально-психологічна, психолого-педагогічна до­помога батькам у вихованні дітей різних вікових груп з урахуван­ням індивідуально-психологічних особливостей кожної дитини, підготовка дитини до школи, застосування різних форм і методів сімейного виховання, вирішення складних проблем у взаємосто­сунках батьків та дітей, вирішення юридичних проблем цих взаємостосунків.

Соціальної допомоги потребують також неповнолітні та оди­нокі матері, неблагополучні сім'ї, сім'ї з дітьми-інвалідами, прийом­ними, усиновленими дітьми, вихователі дитячих будинків сімейно­го типу; сім'ї, в яких виховуються проблемні діти, а також обдаро­вані; сім'ї з нестандартними дітьми, де дитина зазнала різного виду насильства (фізичного, психічного, сексуального) та ін.

В процесі такої роботи надається також соціальна, психолого-педагогічна допомога вчителям, шкільним психологам, класним керівникам з питань організації їх взаємостосунків з батьками, кла­сним колективом, вивчення особливостей окремих класних колек­тивів та дітей, робота з окремими категоріями сімей та дітьми з та­ких сімей.

Реалізація центрами соціальних служб для молоді цих проблем здійснюється завдяки створенню: школи молодої матері, школи батьківської підтримки, «Телефону довіри», консультативних пунктів при школах, ПТУ, соціальних служб для батьків, соціаль­но-медичні курси для молодих жінок, клубів молодих батьків та ін. Основні форми роботи: семінари, конференції, «круглі столи», індивідуальні консультації, тренінги, вивчення педагогічних ситу­ацій, педагогічні бліц-турніри, сімейні посижи, психодрама, тран-тактний аналіз, кінолекторії тощо.

Питання сімейної психотерапії є найбільш складним у реалізації в діяльності соціальних педагогів.

Випускники складуть тест з української мови 24 квітня

Тестування випускників з української мови і літератури відбуватиметься у спеціально визначених пунктах

24 квітня 2015 року ВСІ випускники одинадцятих класів складатимуть тест зовнішнього незалежного оцінювання з української мови і літератури. Результати тесту також будуть враховуватися, як ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ з цього предмета.

Про це було повідомлено під час селекторної наради, в якій взяли участь заступник міністра освіти і науки Павло Полянський та директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук.

За словами директора УЦОЯО, для проходження ДПА у формі ЗНО з української мови та літератури, кожен 11-класник має ЗАЗДАЛЕГІДЬ ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ НА ПОРТАЛІ Українського центру оцінювання якості освіти.

Також для забезпечення реєстрації всіх випускників, керівники шкіл паралельно надсилатимуть списки своїх випускників та комплект реєстраційних документів для кожного випускника до регіональних центрів оцінювання.

Директор УЦОЯО зазначив, що за виконання тесту з української мови та літератури випускники отримають ДВІ ОЦІНКИ. Першу – за проходження державної підсумкової атестації за шкалою від 1 до 12 балів, другу – за складання ЗНО за шкалою від 100 до 200 балів.

Результати єдиного тесту з української мови і літератури будуть оголошені до 12 травня 2015 року.

Проходження ДПА у формі ЗНО з української мови та літератури є також обов’язковим і для переможців Всеукраїнських олімпіад з української мови та літератури, переможців Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт, учнів вечірніх, екстернатних шкіл, шкіл-інтернатів, учнів навчальних закладів I-II рівня акредитації тощо.

Єдиний тест з української мови і літератури буде проведений у визначених пунктах тестування.

Як відомо, тест з української мови і літератури у 2015 році матиме ДВА ВАРІАНТИ СКЛАДНОСТІ: базового та поглибленого рівнів. Рівень складності тесту визначать вищі навчальні заклади.

Сертифікаційна робота базового рівня з української мови і літератури включає 58 завдань, на виконання яких буде відведено 150 хвилин.

До тесту поглибленого рівня буде включено 74 завдання, 58 з яких матимуть базовий рівень складності, 16 – поглиблений. На виконання роботи поглибленого рівня учасникам ЗНО буде відведено 210 хвилин.

УСПІХІВ!

Проблеми виховання дітей в багатодітних сім’ях

Існує десятки, професій, робіт, спеціальностей: перший будує залізницю, другий зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей, п'ятий шиє одяг. Але є найбільш універсальна — найскладніша і найшляхетніша робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна в кожній родині, — це творіння людини.

Відмінною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить в ній ні з чим не порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють в дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежить моральна відповідальність за особу, за її майбутнє. Кожна мить тієї роботи, яка називається вихованням, — це творіння майбутнього та погляд у майбутнє.

Виховання дітей — це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю — любов'ю батька до матері та матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають в тих сім'ях, де мати і батько по-справжньому люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей.

Гармонійне виховання особистості можливо лише за умови, коли до потреб — першого, елементарного і навіть певною мірою примітивного побудника людських вчинків, людської поведінки — приєднується більш сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник — моральне зобов’язання. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити заради загального блага.

Діти, почавши своє життя цілком безпорадними істотами, так багато отримують від батьків, що останні природно породжують у них почуття вдячності, любові й свого роду гордості своїми батьком і матір'ю. Не тільки сам по собі догляд, допомога, піклування батьків, але й участь, та їх ласка грають в цьому роль. Діти, що рано осиротілі або чомусь залишилися без батька або матері, часто пізніше, в зрілі роки, відчувають гіркоту, тугу від відсутності в їх спогадах пам'яті про батьківські ласки, сімейні радощі, свої почуття до батьків та т.п. Навпаки, ті, що відчули щастя, яке дається скільки-небудь гарним сімейним життям, згадують, що вони, дітьми, вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька — розумним, вмілим і т.п., хоча в той час, коли згадують це, вони можуть вже сказати, що насправді мати зовсім не була красунею, а батько був не більш як розумна людина. Ця ілюзія дитинства свідчить про потреби цього віку, що проявляються дуже рано, бачити в тих, хто їм у цей час всіх дорожче, всілякі якості, які їх уява може малювати ім. Вони завжди люблять тих, хто любить і поважає їх батьків. І коли батьки дійсно володіють великими перевагами і дітям доводиться бачити вираження подяки або поваги до їх батьків, це майже завжди справляє на них враження, що залишається на все життя і нерідко визначає подальший характер життя та діяльності дитини.

Сім’я — це одна з систем соціального функціонування людини, найважливіший соціальний інститут суспільства, який змінюється під впливом соціально-економічних і внутрішніх процесів. Це мала соціальна група, що пов’язана з шлюбними або родинними взаєминами, спільність побуту (спільне проживання і ведення домашнього господарства), емоційною близькістю, взаємними правами та обов’язками по відношенню один до одного.

Родина дуже швидко та чуйно реагує на позитивні і негативні зміни, які відбуваються в суспільстві. Як частина суспільства родина створювалася, змінювалася і розвивалася разом з ним.

Виховний потенціал багатодітної сім'ї має свої позитивні та негативні характеристики, а процес соціалізації дітей — свої труднощі, проблеми.

З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби і вміння рахуватися з потребами інших; ні в кого з дітей немає привілейованого становища, а значить, немає підстави для формування егоїзму, асоціальних особливостей; більше можливостей для спілкування, турботи про молодших, засвоєння і моральних соціальних норм і правил гуртожитку; успішніше можуть формуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до людей, а також соціальні якості — здатність до спілкування, адаптації, толерантність.

Діти з таких сімей виявляються більш підготовленими до подружнього життя, вони легше долають рольові конфлікти, пов'язані з підвищеними вимогами одного з подружжя до іншого і заниженими вимогами до себе.

Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і суперечливий. По-перше, у таких сім'ях дорослі досить часто втрачають почуття справедливості стосовно дітей, проявляють до них неоднакову прихильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла і уваги до нього, по-своєму реагуючи на це: в одних випадках супутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуття неповноцінності та невпевненість у собі, в інших — підвищена агресивність, неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній родині характерна категоричність в судженнях, прагнення до лідерства, керівництва навіть у тих випадках, коли для цього немає підстав. Все це ускладнює процес соціалізації дітей. По-друге, в багатодітних родинах різко збільшується фізичне й психічне навантаження на батьків, особливо на матір. Вона має менше вільного часу і можливостей для розвитку дітей та спілкування з ними, для прояву уваги до їх інтересів. На жаль, діти з багатодітних сімей частіше стають на соціально небезпечний шлях поведінки, майже в 3,5 рази частіше, ніж діти з сімей інших типів. Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб та інтересів дитини, яким і так приділяється значно менше часу, ніж в родині з однією дитиною, що, природно, не може не позначитися на розвитку дитини.

Здебільш, сім'я, що складається з мами, тата та однієї дитини, а тим більше — тільки з мами (або тата) та дитини не може дати малюку досвіду соціального спілкування, у такій родині кожен може жити у власному маленькому світі або налагоджувати лише одиничні зв'язки. А в сучасній родині, де немає строгих етичних норм і взаємин між поколіннями, порушена ще і нормальна ієрархія.

Багатодітна родина — це міні-соціум зі своїми внутрішніми законами: дитина в ній виявляється і в ролі старшого, і в ролі молодшого, вона повинна налагоджувати контакти з кожним членом сім'ї, спілкуватися з дітьми як своєї, так і протилежної статі, вчитися поступатися і наполягати на своєму, захищати свою думку, проявляти гнучкість і великодушність. При правильному вихованні діти з багатодітних сімей володіють більш мобільною психікою, стійкіші до стресів і адаптуються в будь-якому колективі. А відповідальність і самостійність — наслідок побутових проблем, з якими стикається будь-яка родина, де більше двох дітей. Звичайно, ні в одній "свідомо багатодітній родині" не стануть використовувати дітей в якості робочої сили, але завдяки тим же неминучим побутовим проблемам, діти швидше набувають навички самообслуговування. У багатодітній родині діти граючи багато навчаються один від одного, і ці знання і навички — набагато міцніше тих, які намагаються прищепити їм батьки.

Виховуючи первістка, молоді мами і тата роблять чимало помилок: як відомо, перший млинець грудкою. А оскільки в більшості сімей однією дитиною все і обмежується, батьки так і не набувають позитивного досвіду і не можуть надалі нічим допомогти своїм дорослим дітям, коли ті, у свою чергу, створюють родину, а значить, поставлять їх все перед тією ж проблемою. Ось і змінюються у нас одне за іншим покоління "перших млинців" домашнього виховання, а в свідомості людей складається міф про те, що виростити дитину — це справжнісінький кошмар, куди вже ще другого, а тим більше третього заводити! Ну, а ті хто ризикує і народжує другу, третю, четверту дитину, безумовно виграють: у них є шанс не тільки не повторювати свої минулі помилки при вихованні наступних дітей. Можна, зрозумівши, що робилося неправильно раніше, підкоректувати і відносини зі старшими. А головне, спостерігаючи, як батьки управляються з їх молодшими братами і сестричками, старші придбають безцінний досвід сімейної педагогіки, не будуть у подальшому відчувати страх і невпевненість перед власними дітьми. Багатодітна мама зуміє підготувати свою що подорослішала доньку до майбутньої вагітності, пологів, годування груддю, адже сама має дійсно багатий досвід! Взагалі, діти з багатодітних сімей краще підготовлені до шлюбу. Вони розуміють різницю чоловічої та жіночої психології, вміють йти на компроміс, дуже відповідальні, хлопчики не цураються "жіночої" роботи по дому, спритно управляються з немовлятами.

Звичайно ж, є в багатодітних родинах і свої проблеми. Мабуть, найбільш серйозна — це неможливість викроїти окремий час для спілкування з кожною дитиною віч-на-віч, а дітям для нормального розвитку абсолютно необхідна пильна увага батьків. У дітей з багатодітної сім'ї часто буває занижена самооцінка, тому що вони сприймають себе як частину великого колективу і мало замислюються про цінності свого "я". У підлітковому віці це може обернутися гіперкомпенсацією: дитина почне самостверджуватися усіма можливими і неможливими способами, доводячи свою унікальність і неповторність. Навіть при наявності дуже великої квартири у великих сім'ях і дітям, і дорослим не вистачає усамітнення, можливості тихо посидіти, залишитися наодинці зі своїми справами і думками. Підлітки часто дуже страждають, не маючи своєї кімнати, куди можна було б запросити друзів або кохану людину.

Крім усього іншого вченими було проведено дослідження, в результаті якого вони з'ясували, що кількість дітей у родині, інтервал між їхньою появою на світ та порядковий номер народження, починаючи з першої, найстаршої дитини, — все це впливає на психічний розвиток дитини багатодітної родини. Зокрема, чим більше дітей у сім'ї, чим вище порядковий номер народження малюка, чим менше інтервал між народженням дітей, тим, як правило, нижче інтелект дитини, і в першу чергу страждає розвиток мови. З іншого боку, і в сім'ї з єдиною дитиною може спостерігатися щось подібне, якщо не приділяти її вихованню належної уваги.

У традиційній багатодітній родині діти знаходяться в рівному положенні: немає дефіциту спілкування, старші піклуються про молодших, формуються, як правило, позитивні моральні якості, такі як чуйність, людяність, повага до старших.

Але у зв'язку з великою завантаженістю батьків на виховання дітей залишається мало часу, і все ж у таких сім'ях можна визначити внутрішню ієрархію відносин.Більшість дітей в багатодітних родинах рано дорослішають.

Як правило, у таких сім'ях відсутня повага до особистості кожної дитини, немає особистого куточка, своєї маленької території з дотриманням меж, особистих улюблених іграшок, тобто автономності кожного, і часто призводить до затяжних конфліктів між дітьми. Конфлікти нерідко також виникають із-за поганого навчання у школі.

У таких сім'ях складний психологічний клімат: занижений рівень взаєморозуміння з батьками і в той же час підвищена потреба батьківської підтримки.

Багатодітні, особливо не повні сім'ї, відрізняються великою бездоглядністю дітей. Такі сім'ї відзначають дискомфорт з колегами по роботі, часто позбавлені доброзичливого ставлення в професійній сфері. Багатодітні сім'ї воліють створювати своє коло спілкування. Мало часу приділяють на організацію спільного проведення дозвілля.Сімейне життя склалося з давніх пір так, що батьківські обов'язки діляться між батьком і матір'ю, і притому розподіляються нерівномірно. Найважливіші турботи — догляд за дітьми і початкове виховання дітей лягають на матір як тому, що вона в змозі віддати дітям більше часу, ніж батько, так і тому, що за традицією вона більше звикла до цього, а по натурі може вкласти в це більше ніжності, м'якості, ласки й уважності. Цією близькою участю матері в житті дітей у ранньому віці визначається і моральний її вплив на них в ці перші їх роки життя.

З роками значення цього безпосереднього догляду втрачає моральну роль. Діти починають ставати більш самостійними, продовжуючи потребувати допомоги батьків і дорослих, але шукають вже не виключно матеріальної підтримки. Діти індивідуалізуються. В одних виникають смаки і потреби, які краще задовольняє батько, ніж мати, у інших — навпаки.Виховувати — не значить говорити дітям гарні слова, наставляти та навчати їх, а насамперед самому жити по-людськи. Хто хоче виконати свій обов'язок щодо дітей, залишити в них про себе добру пам'ять, яка служила б потомству заповітом, як жити, той повинен почати виховання з самого себе.

Виховання дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повинна полягати правда вашого життя.

Мета виховання — сприяти розвитку людини, який би відрізнявся своєю мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністю та любов'ю. Необхідно пам'ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тільки цьому сприяти і не заважати, щоб вона сама в собі створила людину.

Головні підстави, яких необхідно дотримуватися при вихованні дитини під час сімейного життя: чистота, послідовність, відповідність слів та вчинків при спілкуванні з дитиною, відсутність свавілля в діях або обумовленість цих дій та визнання особистості дитини постійним зверненням до неї як до людини і повним визнанням за нею права особистої недоторканності.

Вся таємниця сімейного виховання в тому і полягає, щоб дати дитині можливість самій розгортатися, робити все самій; дорослі повинні завжди ставитися до дитини, з першого дня її появи на світ , як до людини, з повним визнанням її особистості і недоторканності цієї особистості.

Календарне планування уроків української літератури за новою програмою. 6 клас

http://dnpk.16mb.com/users/files/download1381.html

Літературно-логічна схема "Образ Половчихи з роману Ю.Яновського "Вершники""

Позакласний захід "Україно! Моя любов!"

Позакласний захід
МЕТА: поглиблювати знання учнів про рідну країну, її символи, нелегкий шлях державотворення; формувати соціальну компетентність, життєві загальнолюдські цінності учнів; виховувати національну свідомість, активну громадянську позицію, любов до України, шанобливе ставлення до її захисників.
ОБЛАДНАННЯ: плакат із зображенням Прапора та Герба, калини; вислови про Україну, рушник, проектор, сині та жовті кульки.
ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ: літературно-музична композиція.

Опис досвіду

Формування соціальної компетентності учнів на уроках української мови і літератури 

Сучасний освітній процес ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів. Освітня галузь «Мови і літератури» покликана реалізувати їх у відповідності до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. Пріоритету набуває проблема навчання і виховання самодостатньої особистості, здатної до самореалізації у змінному соціумі.

Метою своєї педагогічної діяльності вважаю створення сприятливих умов для реалізації кожною дитиною свого природного потенціалу, розвиток її ключових компетентностей, до яких належить і соціальна (механізм соціалізації учнівської молоді в сучасному освітньому просторі). Тож вважаю за потрібне сформувати такий рівень соціальної зрілості учнів, якого вистачить  для забезпечення автономності та самостійності в усіх сферах життя, тобто подолати відстань між освітою і життям.  І   лише тоді діти зможуть оволодіти технологіями, скористатися умовами для розкриття можливостей самопізнання, самооцінки, самопрограмування, саморегуляції в соціокультурний простір.

Конспект уроку української літератури у 6 класі з використанням проектної технології

Тема. Микола Вороний. «Євшан-зілля» – поема про необхідність повернення людині історичної пам’яті, усвідомлення своєї національної приналежності.
Конспект уроку - http://dnpk.16mb.com/users/files/download1443.html 

Критерії оцінювання

http://dnpk.16mb.com/users/files/download1375.html

Бінарний урок у 10 класі

Тема уроку української мови "Слово та його лексичне значення". Тема уроку літератури "Б.Грінченко. Оповідання "Каторжна".
Конспект уроку - http://dnpk.16mb.com/users/files/download1396.html
Презентація до уроку - http://dnpk.16mb.com/users/files/download1399.html

Конспект уроку з РМ у 8 класі

Тема. Вибірковий переказ розповідного тексту з елементами опису пам’ятки історії та культури в науковому стилі. «Історія Нової Каховки». 
Конспект уроку - http://dnpk.16mb.com/users/files/download1395.html
Фотоматеріали про Нову Каховку - http://dnpk.16mb.com/users/files/download1442.html

Cхема аналізу епічного та драматичного творів

Аналіз художнього твору

Художній аналіз - осмислення мистецького тексту, визначення його ідейно-тематичної основи, проблематики, побудови, образної системи, дослідження засобів творення образів, художньої мови.

Орієнтовна схема аналізу епічного та драматичного творів

(за В. Пахаренком)

1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специ­фіку даного твору).

2. Історія написання та видання твору (якщо є потреба).

3. Життєва основа (реальні факти, які стали поштовхом і матеріалом для твору).

4. Жанр (роман, оповідання, трагедія, комедія, власне драма тощо).

5. Конфлікт. Тема, ідея, проблематика твору.

6. Композиція твору, особливості сюжету, їхня роль у розкритті проблем.

7. Значення позасюжетних елементів (авторських відступів, описів, епіграфів, присвят, назви твору тощо).

8. Система образів, їхня роль у розкритті проблем твору. Прийоми творення характерів. Художні деталі. 

9. Мовностильова своєрідність твору (на рівні лексики, тропів, синтаксичних фігур, фо­ніки, ритміки). З якою художньою метою використовуються усі ці засоби?

10. Підсумок (художня цінність твору, його місце в доробку автора та в літературі, сприйняття цього твору критиками й сучасниками письменника та його пізніше про­читання).